Диво

Не встигнуть зимові струмки віддзвеніти, як у вікно загляне дивовижне свято – Великдень. «Христос воскрес! – Воістину воскрес!» – будемо вітатися по-великодньому і враз помітимо, як воскресатиме земля від ласкавого Божого дотику. Воістину дивовижне свято! І легенди Великодні дивовижні.

Чи є щось у світі гарніше за Великодній світанок! З діда-прадіда цілюща й незрадлива сила вступає в кожного, хто зустріне його. Дзвони над селом не дзвенять, а виспівують на весь світ велику радість: «Христос воскрес!» Із уст в уста передається щаслива вість: «Христос воскрес! Воістину воскрес!» І чує земля цю християнську радість та й тішиться у весняному розвої разом з людьми».

У давнину Пасха – свято весняного сонця і пробудження природи. А після воскресіння Христа, який подолав своєю смертю смерть і приніс радість усьому світу, свято Пасхи стало символом духовного воскресіння людства.

І найпершою молитвою нашої духовності воздається хвала Богові за хліб наш насущний, щоб він – совість наша – завжди був у хаті, на кожному родинному столі. Слава тобі, Господи, що ми дочекалися Великодня, а з ним – освяченої паски, свяченого яйця, і, звичайно ж, писанки та крашанки.

Сповнилися слова Ісуса і старозавітних пророків. Ісус третього дня після смерті воскрес із мертвих: зранку третього дня відхилився важкий камінь на гробі Ісуса, а з могили вдарила «велика ясність», а над гробом здійнявся воскреслий Христос, осяяний світлом великим, з кривавими слідами ран на руках і ногах. За хвилину Ісус зник, а гріб лишився порожнім. Перелякані воїни побігли до міста сповістити своєму сотникові про те, що сталося, та просили, щоб він їх не карав, бо вони не винні. «Хто може змірятися з незнаною вищою силою, що творить диво?» – сказали вони в один голос. Сотник сидів якраз при сніданні й мав їсти варені яйця. Почувши цю звістку, він розлютився на вояків і почав кричати: «Ви, певно, позасипали, а злодії вкрали тіло Ісуса! Тепер викручуєтесь чудом, щоб уникнути смерті. Хіба може чоловік воскреснути із мертвих?! Як з мертвого може статися щось живе, з червоного – біле, а з білого – червоне? Готуйтеся до смерті!»

Воїни присягали, що правда те, що вони кажуть, та благали, щоб їм дарували життя. Наразі один із них мимохідь глянув на стіл і вигукнув: «Ось, сотнику, поглянь! Чи не сталося з білого червоне? Чи не може бути чудо?» Сотник глянув на стіл і остовпів з дива. Всі яйця на тарілці, які були білі, стали червоними. Хвилину він не знав, що з ним діється, велика переміна сталася в його серці. Нарешті він промовив: «Радуйтесь, бо ви врятовані. Вірю вам тепер, що Той, замучений, воскрес, і вірю, що Він є Бог! Ідіть в мирі, а на спомин свого рятунку візьміть собі по одному червоному яйцю. Вони вас врятували».

Кажуть, що врятовані вояки розказували всім про диво, яке сталося над гробом Ісуса і в домі сотника, а на доказ того показували червоні крашанки. І відтоді всі християни кожного Великодня готують писанки і віддаровують їх взаємно на ту пам’ятку, що як ті червоні писанки врятували воїнів від смерті, так Ісус Христос врятував увесь світ, людський рід від пекельної заглади.

Ось така легенда.

Окрім писанок і паски у великодній кошик кладуть сир, масло, сіль і, обов’язково, свічку, яку запалюють на початку всеношної служби і яка надалі оберігає людей від злих духів, від грози. А частину свяченої паски потрібно залишати до наступної від Великодня неділі. Це робиться для Фоми Невіруючого, який не вірив у чудесне воскресіння Христа. Але ж ми віримо і знаємо, що на третій день після Страсної П’ятниці, коли стражденного, змученого Ісуса розіп’яли на хресті, він воскрес. Своїм воскресінням Ісус Христос довів перемогу життя над смертю, добра над злом, світла над пітьмою.

Старі люди кажуть, що десь у горах Карпатських живе злий дух, нібито Ірод, прикутий до скелі 12-ма ланцюгами. Щороку посилає він на землю своїх слуг, а коли вони повертаються, запитує: «Чи живуть люди в злагоді та мирі? Чи шанують діти батьків своїх? А чи пишуть вони писанки?» Якщо пишуть, то він аж захлинається від злості. Бо люди, котрі пишуть писанки – його вороги. Плаче Ірод, зривається з ланцюгів, але ковалі ще сильніше приковують його, і злий дух не має сили розірвати залізні пута.

Різні народи світу (в Др. Єгипті, Греції, Римі, Старод. Китаї) шанували яйце і мали свою власну атрибутику його возвеличення. Але український народ найбільш виразно зумів донести до сьогодення свої графічні уявлення про життя за допомогою писанки.

Якщо за часів язичництва писанку розписували до свята Весни, то за християнства – до Великодня – свята Воскресіння Христового. Існує багато цікавих легенд, пов’язаних з цим святом.

Минув уже третій день, як помер Христос на хресті. Уже третій день Його Мати, Марія, журиться – не їсть і не п’є нічого. Жінки приходили до неї, хотіли потішити її, просили, щоб вона з’їла щось. Але Марія й далі нічого не говорила й нічого не їла... Одна з тих, що часто приходила до Матері Божої, була бідна дівчина Ганна. У неділю вранці, коли всі раділи, що Христос воскрес, Ганна взяла все своє добро – кілька яєчок – і пішла до Марії.

– Маріє, не плач, не сумуй, – просила вона. – Хіба ти не знаєш, що Твій Син воскрес? Не сумуй, а радуйся, Маріє!

– Знаю, – відповіла Марія. – Мій Син з’явився мені у сні. Навколо Нього була така ясність, що очі боліли від неї. Знаю, мій Син воскрес.

Дівчина дала Марії свій подарунок – кошик з яєчками. Сльози радості потекли з Маріїних очей і впали на яєчка. І дивне диво сталося. Де впала сльоза з її святих очей, там на яєчках зацвіли квіточки, гарні метелики, ясні зірочки. Яєчка засяяли в кошику кольорами веселки! Марія зраділа й почала роздавати ті яєчка людям.

– Радуйтеся! – казала Вона кожному, коли подавала яйце. – Христос воскрес!

Коли вже яєчок не стало, Вона з подякою віддала кошик дівчині. Ганна взяла його і вийшла на вулицю. Раптом глянула вона в кошик, а він повний гарних писанок. Зраділа дівчина, бігала вулицями міста Єру салима і кожному, кого зустрічала, дарувала писанку: «Радуйтесь! Христос воскрес!» Скільки Ганна не роздавала тих яєчок, а кошик у неї був завжди повний. Люди, яким вона давала писанки, несли їх додому, давали їх іншим та віталися словами: «Христос воскрес!» Так за короткий час усі люди в місті знали, що Христос воскрес.

Отже, з прийняттям християнства писанка стала своєрідним символом Великодня – свята Воскресіння Христового. Розписані писанки після освячення в церкві дарують родичам, знайомим, друзям, промовляючи – Христос воскрес! У відповідь кажуть – Воістину воскрес! – і щиро дякують. Дарувати писанку – означає бажати щастя, здоров’я, доброї вдачі.

Источник информации:

Воропай Олекса. «Обычаи нашего народа», Киев, 1981.